ДЕПУТАТ! Ти у відповіді за рівень права в країні! Адже ми, народ, тобі довірили найдорожче — майбутнє України і наші долі. Тепер ти зобов’язаний виправити помилки, допущені до тебе. Інакше, навіщо нам нова влада?
Що ви знаєте, дорогі політики, про роботу ваших законодавчих ініціатив на практиці? Чи відомо вам, як спритно чиновники вчаться «обходити» норми права і маніпулювати ними в інтересах певних посадових осіб? Як відбувається наруга над законами і правами простих людей — в збоченій формі — з використанням тих же чудових законів? І за цю наругу НІХТО не несе відповідальність.
Революція Честі подарувала країні та її громадянам надію на побудову нового правового європейської держави. Оновлення еліти, вибори і курс на люстрацію — це можливість «перезавантаження» прогнилої наскрізь системи влади. Українці вже не будуть мовчки терпіти попрання їхніх прав і свобод, вони чекають і вимагають від нової еліти побудови такої системи, за якої кожен громадянин буде відчувати себе захищеним. А її права і свободи повинні бути найвищою цінністю країни. Ми ж всі цього хочемо, правда?
Сублімацією рівня правової держави можна вважати ситуацію в судах та місцях позбавлення волі. Саме на лаві підсудних і за гратами людина найбільш залежна від системи і державного рівня захисту його прав. Саме там, і це ні для кого не секрет, відбуваються самі жахливі злочини проти прав, гідності, а часто і життя людини, причому відповідальність за ці злочини не настає.
Адже для системи ув’язнені — це не громадяни, це злочинці, цифри статистики. Так суд вирішив. Але ж ми знаємо, як і в чиїх інтересах працює українська судова система! І чому відсоток виправдувальних вироків в Україні мізерно низький у порівнянні з Європою. Тобто, ми розуміємо, що за грати часто і густо потрапляють невинні люди. І вони теж стають часткою «не громадян, а статистики». І вони як і раніше позбавлені можливості реалізації своїх прав. У цьому питанні нічого не змінилося.
Реальна історія нереального злочину
Вже нікого не здивувати детективними історіями про те, як жахливо і по-різному люди потрапляють за грати. Перейшов дорогу чиновнику … не захотів «ділитися» бізнесом … захистив дівчину … підписав документ помилково … допоміг другові … Список можна продовжити до безкінечності.
Ось одна з таких реальних історій.
Максим Мельник отримав 8 років ув’язнення за те, що … постраждав від ножових поранень у бійці. Незважаючи на те, що звинувачення Максима побудовані на домислах, справа розглядається без доказів, в умовах постійної зміни показань потерпілого і навіть в умовах таємничого зникнення потерпілого (!), Одеський суд виносить обвинувальний вирок. Подробиці цієї дивовижної і гучної історії — на сайті обх і Корупція України (Одеський гумор у суді триває, звинувачення без потерпілих і без доказів !, а також «Максим Мельник НЕ зупиняється у боротьбі за свободу проти суддівського свавілля»).
Максим рішуче налаштований виправити помилку суду першої інстанції, і подає скаргу до Апеляційного суду Одеської області. Його підтримують правозахисники — проводять акцію протесту, журналісти висвітлюють цю історію. У будь-якій правовій країні Апеляційний суд з легкістю може виправити помилки суду першої інстанції. Але не в Україні! Система «своїх» не здає. Апеляційний суд Одеської області (суддя Балан В.Д.) розглядає справу за відсутності потерпілого (що з юридичної точки зору абсолютно неприпустимо, тому що перевірити версію обвинувачення не представляється можливим). Ціла підбірка фактів по цій справі наводить на думки про те, що чесним і об’єктивним судом тут і не пахне. Судіть самі: підсудному не дають можливості ознайомитися з матеріалами справи, з томів справи пропадають сторінки, потім пропадає половина аудіозаписів суду першої інстанції (в основному з виступами адвоката), потерпілий просто ховається від дачі показань …
Максим мужньо бореться за своє чесне ім’я всіма законними способами. Але в сутичці з корумпованою системою суддівства (де на чаші терезів — свобода простої людини або посади судових чиновників) Максим Мельник знову програє. Апеляційний суд, незважаючи на всі нестиковки і численні порушення процесуальних норм, залишається за гратами.
Мельник не має наміру здаватися, адже він абсолютно впевнений у своїй правоті. І держава йому дає можливість відстоювати свою правду! У теорії можливість є. А на практиці? Схему, чому на практиці реалізувати своє право на захист виявляється неможливим, наводимо нижче і по пунктах.
- Рішення суду першої інстанції та апеляційного суду можна оскаржити у Вищому спеціалізованому суді України. Звичайно, Максим Мельник має намір скористатися своїм правом оскарження! Але на практиці знову починаються чудеса …
Після оголошення вироків суду першої інстанцій, а так само апеляційного суду Мельнику Максиму Анатолійовичу вручили копії судових рішень. Все б добре, але копії ці не завірені належним чином, як того вимагає законодавство України. Чому замість документів підсудному вручають «папірці» — зрозуміло. Щоб оскаржити вище вказане судове рішення — тобто реалізувати своє, дане державою, право на захист, у встановлені законом терміни було неможливо.
Мельник Максим відразу подав клопотання, щоб отримати завірені копії судових рішень, але суддя Коротаєва Н.О. дає вельми абсурдний відповідь: мовляв, ви отримали копії судових рішень, що ще потрібно ?. Той факт, що вони не дійсні за законом, суддя ігнорує. Що робити з цими копіями? Мельник відразу відправляє касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з тими судовими рішеннями, які були на руках (Не завірені). Звичайно, скоро він отримав відповідь: виправте помилки, надішліть завірені документи (саме незавірені копії судових рішень, прикладені до касаційної скарги, зазначені як головна помилка). А поки помилки виправляються — касаційна скарга припинена на 2 тижні. Тобто, державна система дає можливість для виправлення помилок і подальшого оскарження. Але ось чиновники …
Відразу після отримання постанови Вищого спеціалізованого суду про необхідність виправити помилки, Максим написав у той же суд, що 15 днів на усунення недоліків в касаційній скарзі недостатньо, так як йому суддя першої інстанції Каратаєва Н.О. відмовляється вручати завірені копії вище зазначених судових рішень. Тобто, пояснив, що не від нього залежить час виправлення. А суддя Каратаєва нахабно перешкоджає оскарженню свого абсурдного вироку.
Паралельно Максим одразу написав повторне клопотання до суду першої інстанції, щоб йому нарешті вручили завірені копії вироку та ухвали, посилаючись у клопотанні на Постанова, надісланого йому з Вищого спеціалізованого суду України.
Сам же Максим не став чекати, а взявся виправляти інші дрібні недоліки в касаційній скарзі (хоча без вище зазначених завірених документів відправляти касацію немає сенсу).
- Закони дозволяють навіть виправити помилки суддівства, і дають для цього додатковий час, щоб людина могла реалізувати своє право на захист. Але реалії далекі від прекрасних задекларованих можливостей. У правові відносини вступає корупційна схема і людський фактор.
Максима Мельника відправили з Одеського слідчого ізолятора у вельми унікальну Бердичівської виправної колонії №70: там крім іншого свавілля з боку адміністрації, спец частина та інші працівники колонії професійно навчені перешкоджати оскарженню судових рішень. Як це можливо?
Коли робота з виправлення касації практично була завершена, інспектора колонії знаходять абсурдний привід написати на Максима рапорт. Мовляв, порушує режим — на обід не пішов, так був захоплений роботою над скаргою.
Максим, звичайно, розуміє, для чого це робиться. Та й адміністрація колонії не приховує справжніх причин. На комісії Максим задає пряме запитання заст. начальнику колонії Васильєву Івану Валентиновичу: «Це Ви мені навмисне препятствуете вчасно написати касацію?» І отримує не менше пряму відповідь: «Так, ми тобі перешкоджаємо написати касацію!».
Наскільки ж безкарним повинен відчувати себе чиновник, щоб говорити відкрито про свої порушення законів і прав людини!
Не секрет, що всі ланки судово-каральної системи дуже пов’язані між собою, її різні інстанції працюють не незалежно один від одного, як того вимагає закон. Тому цілком логічно, що каральна система колонії виконує цілком конкретне замовлення судової інстанції: не дати засудженому можливості довести свою правоту, а значить, помилку суду. Судді і прокурори, а також слідчі не бажають нести відповідальність за невірне рішення.
… Озвучивши справжню причину покарання, керівництво колонії дає Максиму 15 діб дисциплінарного ізолятора (формально — за те, що не вийшов на обід). Потім ще 15 діб — за нібито порушення режиму утримання. А конкретно — не вихід на прогулянку о 05:00 ранку в легкому одязі, так як всі речі забрали. На вулиці було холодно, а у Максима піднялася температура. Але такі «дрібниці», як здоров’я людини, нікого не цікавлять в цій системі. Положення Конституції про те, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність є найвищою цінністю держави», ймовірно, не поширюється на громадян країни за колючим дротом …
Коли через місяць Максим виходить з ізолятора, він виявляє, що його касаційна скарга, над якою він довго працював, зіпсована: попідкреслювану невідомо ким. Тобто, відправляти таку касацію неможливо, вона в жахливому вигляді, та й завірені копії до того часу не надіслали.
Лише через 5 днів після виходу з дисциплінарного ізолятора Максиму все-таки прислали завірені копії судових рішень.
- Гра з термінами подачі документів на оскарження — улюблене знущання чиновників над правом людини на захист. Чиновники використовують десятки способів «затягнути» процес, позбавивши людину шансу довести свою правоту …
Проста математика дає реальну картину реалізації права людини на захист: для усунення недоліків суд вищої інстанції дет 15 днів, а потрібні документи чиновники судів інших інстанцій надсилають більше ніж через місяць!
Але Максим не здається: за кілька днів переписує касаційну скаргу, прикріплює витребувані з боєм завірені копії судових рішень, і відправляє документи до Вищого спеціалізованого суду, докладно пояснюючи, що порушення термінів подачі сталося не з його вини. Але через місяць Максиму приходить повідомлення, в якому зазначено, що законом не передбачено збільшення термінів через відсутність завірених копій з вини судді першої інстанції! Одночасно в повідомленні вказано, що цю скаргу направляють до суду першої інстанції, де злочинно і згубно для Максима «тягнули» час.
Ця бюрократична листування триває. Максим Мельник вимагає поновити його право на повноцінний захист — право, гарантоване йому Конституцією, між іншим!
Він розуміє, що все що відбувається — спроба не дати оскаржити абсурдні рішення Одеських судів. Максима позбавили волі без доказів вини і навіть без потерпілого … Заважали ознайомитися зі справою, повноцінно готуватися до апеляції … Навмисно не видали завірених копій рішень, а потім «закривали» його в ізолятор — робили все, щоб термін оскарження рішення був втрачений. Нехай навіть не з вини Максима. Системі не цікаво, чия вина. Як не цікаво, що реалізувати право на захист на ділі виявляється неможливим …
Якби вина Максима в суді першої та другої інстанції була повністю і в рамках закону доведена, рішення суду вищої інстанції було б передбачуваним і логічним, що підтверджує перші два. Але Мельнику активно не дають можливості оскаржити, значить, знає суддівська система, чого боятися? Отже, в цій справі не все так чисто і однозначно.
Ст. 62 Конституції України гарантує громадянину презумпцію невинності: тобто, апріорі людина не винна, і його провину необхідно довести по закону. У реальності ж кожен, хто потрапляє в судові жорна, апріорі винен. І не суд доводить його провину, а, навпаки, обвинувачений сам повинен доводити свою невинність. Але і це, як ми переконалися, важко реалізовується. Це наші реалії. Реалії країни, що прагне називатися правовою державою.
Президент України Петро Порошенко, звертаючись до новообраних депутатів Ради на відкритті сесії парламенту нового скликання 27 листопада 2014, не дарма значну частину свого виступу присвятив саме необхідність боротьби з гниллю і корупцією судової системи. Необхідності провести жорстку люстрацію в рядах судових чиновників, які звикли десятиліттями працювати не на закон, а на інтереси товстосумів і «системи».
Той факт, що судова влада не виконує своїх функцій — незалежного охоронця законів — зрозуміло вже всім: від простого українця до Президента. Як зрозуміло і очевидно, що без оновлення цієї системи, право і демократія в Україні не восторжествують. Адже ми всі хочемо саме цього, правда?
За вами — конкретні дії з оновлення, панове депутати! А ми, ваші роботодавці, тобто народ, вже простежимо, наскільки ви впораєтеся з поставленим завданням …